ВСУ: після стягнення боргу судом договір не припиняється

Постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 р. у справі №6-1047цс16 було висловлено правову позицію, якою вкотре підтверджено правовий висновок про те, що ухвалення судом рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на користь позикодавця не припиняє договірні відносини між сторонами цього правочину. Тому у разі продовження факту прострочення виконання боржником свого кредитного зобов’язання перед кредитором навіть після винесення рішення судом, кредитор вправі звернутись до суду із позовом про стягнення додатково нарахованих відсотків та штрафних санкцій із такого боржника.

У той же час, у даному судовому рішенні Верховний Суд України вказав на порушення судами положень процесуального законодавства, так як суди прийняли до свого провадження вимоги кредитора юридичної особи до поручителя юридичної особи, що заборонено ст. ст. 15, 16 ЦПК України.

У зв’язку з цим, вища судова інстанція скасувала неправильні судові рішення апеляційного та касаційного судів, залишивши в силі рішення місцевого суду у частині задоволення позовних вимог кредитної спілки до позичальника, а у частині позовних вимог кредитної спілки до поручителя-юридичної особи – судові рішення скасував і провадження закрив.

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, з метою звернення стягнення на предмет іпотеки. Нотаріус вчинив такий напис і запропонував реалізувати квартиру Клієнта для погашення заборгованості позичальника за кредитним договором. Клієнт у даній справі виступив лише майновим поручителем за належне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Мій Клієнт звернувся до мене за допомогою, коли справа знаходилась на стадії примусового виконання органами державної виконавчої служби виконавчого напису нотаріуса з реалізації квартири за виконавчим написом нотаріуса.

Адвокатом було розроблено процесуальну стратегію захисту прав та законних інтересів Клієнта, яка включала, серед іншого, оскарження виконавчого напису в судовому порядку (87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 110 ЦПК України) та забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за таким виконавчим документом (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК України).

Позов був мотивований, зокрема, тим, що на момент звернення банку до нотаріуса із позовом, у суді вже розглядалась судова справа про стягнення цим же банком заборгованості із позичальника та іпотекодавця (Клієнта), а тому вимоги банку не були безспірними. Також у заяві нотаріусу, вимогах до позичальника/іпотекодавця, розрахунку до суду та виконавчому написі нотаріуса були вказані різні суми заборгованості, що свідчить про невідповідність стягуваної суми дійсній заборгованості боржника, що також є перешкодою для вчинення виконавчого напису нотаріусом на іпотечному договорі (ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат»).

Суд першої інстанції погодився із доводами адвоката іпотекодавця і ухвалив рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41808444 ). Суд апеляційної інстанції рішення скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44311441 ). На дату перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд України прийняв рішення, яким висловив правову позицію аналогічній тій, яку відстоював адвокат у даній справі, тобто, наявність справи у суді про стягнення заборгованості з іпотекодавця виключає безспірність вимог кредитора та унеможливлює вчинення виконавчого напису нотаріусом (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43006509 ). У зв’язку з цим, касаційна скарга адвоката була задоволена повністю, рішення апеляційного суду скасоване, а рішення місцевого суду залишене в силі (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52411642 ).

Отже, правильна правова позиція адвоката у даній справі дозволила ефективно захистити інтереси Клієнта.