Адвокат у
судовому порядку довів незаконність постанови державного виконавця про
стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 4’162’233,21 грн. після закінчення виконавчого провадження за
заявою стягувача про повернення виконавчого документу, яким суд звернув стягнення
на предмет іпотеки.
Основними
аргументами скаржника було незаконність нарахування виконавчого збору, якщо державний
виконавець не вчинив дій з примусового виконання рішення суду та не реалізував
предмет іпотеки через прилюдні торги. Адже після набрання чинності нової
редакції Закону України «Про виконавче провадження» (Закон №1404-VIII від 02.06.2016 р.)
виконавчий збір стягується лише із фактично стягнутої державним виконавцем суми
заборгованості чи вартості повернутого стягувачу майна (ч. 2 ст. 27 Закону).
У той же
час, через внутрішні протиріччя окремих норм Закону про виконавче провадження державні
виконавці помилково стягують виконавчий збір і тоді, коли рішення суду по
відношенню до стягувача виконано боржником самостійно або ж виконавче
провадження закінчується з інших підстав, ніж фактичне примусове виконання
рішення суду державним виконавцем.
Практика стягнення
виконавчого збору після закінчення строку, встановленого державним виконавцем, мала
місце відповідно до механізму, який був закладений у попередній редакції цього
Закону про виконавче провадження. Так, ст. 25 попередньої редакції Закону про виконавче провадження передбачала стягнення
виконавчого збору з боржника після спливу строку на добровільне виконання судового
рішення, наданого державним виконавцем боржнику, і не виконання такого рішення
боржником у встановлений виконавцем строк. Хоча навіть тоді Верховний Суд України
у своїх постановах від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14, від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15 висловив правову позицію про те,
що виконавчий збір це винагорода державному виконавцю за фактичне примусове
виконання виконавчого документу і сума виконавчого збору повинна обраховуватись
від суми фактично стягнутої заборгованості з боржника або від вартості переданого
стягувачу майна (ст. 32 Закону про виконавче провадження у попередній редакції).
Сам лише факт закінчення строку на добровільне виконання судового рішення,
встановлений державним виконавцем, не дає підстави для стягнення виконавчого
збору, якщо рішення фактично не виконано.
Таку ж
позицію займає і діючий Верховний Суд, зокрема, у постанові від 15.02.2018 р. у
справі №910/1587/13.
Адвокат у
скарзі також доводив, що іпотекодавець, який виступив майновим поручителем за
виконання основного зобов’язання іншою особою перед кредитором, несе відповідальність
перед стягувачем лише в межах вартості предмету іпотеки (ст. 11 Закону України «Про
іпотеку») і не повинен додатково сплачувати виконавчий збір навіть тоді, коли
державний виконавець примусово звернув стягнення на предмет іпотеки. Таку ж
правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2014
р. та Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 03.03.2016 р. у справі
№К/800/8424/15.
Суд знайшов аргументи
адвоката обґрунтованими, внаслідок чого задовольнив скаргу повністю та скасував
постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Повний текст
ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2017 р. по справі можна
знайти у ЄДР судових рішень, справа №761/7274/14-ц.