Аліменти на дітей

З 08.07.2017 року в Україні запроваджується новий порядок стягнення аліментів на дітей та їх розмір. Ця стаття спрямована на роз’яснення нових положень Закону, зважаючи на актуальність даної теми.

Аліменти – це грошове або матеріальне забезпечення, яке батьки (усиновлювачі) зобов’язані надавати своїм дітям до досягнення ними повноліття, а у разі продовження ними навчання і потреби у зв’язку з цим матеріальної допомоги, до 23 років.

Розмір аліментів

Аліменти можуть надаватись у матеріальній та/або грошовій формі.

Надання аліментів у матеріальній формі, як правило, здійснюється батьками у добровільному порядку і я не зустрічав судових спорів про зобов’язання платника аліментів надавати аліменти майном. Такий порядок сплати аліментів (у матеріальній формі) можливий в силу ч. 1, 2 ст. 181 СК України і може формалізуватись шляхом укладення договору (ст.ст. 189, 190 СК України). В усній домовленості (що я не рекомендую робити для уникнення виникнення спорів у майбутньому) або у письмовому договорі батьки за їх взаємною згодою визначають розмір аліментів, які батько (матір) надає на дитину у грошовій чи матеріальній формі. Орієнтиром при визначені розміру аліментів, які надаються майном, може бути ст. 182 СК України, у якій визначено, що розмір аліментів має забезпечувати гармонійний розвиток дитини і не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Розмір аліментів, що сплачуються у грошовій формі, визначений законодавством. Він може визначатись (1) у відсотках до заробітку (доходу) платника аліментів або (2) у твердій сумі. Стягувати аліменти у відсотках до заробітку (доходу) платника чи у твердій сумі тепер законодавець надав право визначати виключно стягувачу аліментів на його власний розсуд.

Стягувач аліментів вправі просити суд стягнути із платника аліменти у такому розмірі:

Ø  на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів або

Ø  у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Остаточний розмір аліментів визначає суд, але він не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не може бути більшим ніж 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Якщо у платника вникла заборгованість зі сплати аліментів, визначених у відсотках до його заробітку (доходу), тоді законодавець передбачив можливість розрахувати розмір заборгованості аліментів, виходячи із розміру середньої заробітної плати у даній місцевості, якщо: (1) платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості або (2) платник аліментів є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або (3) є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу (ст. 195 СК).

«Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений Постановою КМУ від 08.02.1995 р. N 100.

Підстави примусового стягнення аліментів

Аліменти можуть сплачуватись у добровільній формі, про що між батьками дитини укладається договір, у якому вони домовляються про розмір і строки виплати аліментів та нотаріально посвідчують цей договір. У разі порушення платником аліментів своїх зобов’язань за таким договором, друга сторона вправі звернутись до нотаріуса за вчиненням ним виконавчого напису на такому нотаріальному договорі, який стає виконавчим документом і може бути поданий для примусового виконання до державної виконавчої служби/приватного виконавця (ст. 189 СК, ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 3, 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо договору між батьками не було укладено і один із батьків не сплачує аліменти на дитину добровільно, тоді другий із батьків, з ким проживає дитина, або сама неповнолітня дитина вправі звернутись до суду для стягнення їх у примусовому порядку. Можливість самої дитини (повнолітньої дочки, сина) звернутись до суду випливає із положень ч. 3 ст. 179, ч. 3 ст. 199, ст. 201 СК України, ч. 2 ст. 29 ЦПК України.

Можливі 2 форми звернення до суду з вимогою стягнути аліменти:

1)      шляхом подачі заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів;

2)      звернутись із позовною заявою про стягнення аліментів. 

Загальною формою звернення до суду із вимогою про стягнення аліментів є подача позовної заяви, а подача заяви про видачу судового наказу є винятком із загального правила. При цьому, звернення до суду із позовом про стягнення аліментів, на мою думку, є більш правильним, про що буде сказано нижче.

Стягувач аліментів зможе подати заяву про видачу наказу або позов за місцем свого проживання. За подачу позову про стягнення аліментів судовий збір не сплачується, а за заяву про видачу судового наказу – сплачується у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Наказне провадження

Підстави для звернення до суду із заявою про видачу наказу про стягнення аліментів є вичерпними і повинні бути наявні у їх сукупності, а саме:

1)   якщо відсутній спір щодо встановлення або оспорювання батьківства (материнства) дитини та відсутня необхідність залучити до справи інших заінтересованих осіб (п. 4, 4¹ ч. 1 ст. 96 ЦПК), і

2)   подано заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі, який визначено законом, а саме: на одну дитину – ¼, на дві дитини – 1/3, на три і більше дітей – ½ заробітку (доходу) платника, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (які визначаються щороку у Законі про держбюджет); або ж 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку (п. 4, 4¹ ч. 1 ст. 96 ЦПК), і

        3)   між сторонами відсутній спір про право (п. 2 ч. 3 ст. 100 ЦПК). Пленум ВССУ у своїй Постанові від 23 грудня 2011 року N 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» роз’яснив, що наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. При цьому, із роз’яснень п. 13 цієї Постанови можна зробити висновок про те, що включення заявником до заяви про видачу судового наказу вимоги про стягнення із боржника нарахованих на аліменти 3% річних, індексації, пені не буде свідчити про існування спору про право між сторонами і такі суми можуть бути стягнуті у наказному провадженні, якщо вони правильно нараховані відповідно до ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 196 СК.

Розгляд заяви стягувача аліментів відбувається у спрощеному порядку і на перший погляд є привабливою формою вирішення справи для заявника. Однак, ця форма судового розгляду такої категорії справ не узгоджується із іншими положеннями законодавства, зокрема, ст.ст. 188, 190, 198, 199 СК України та істотно порушує конституційні права учасників справи.

Такий висновок вбачається обґрунтованим, виходячи із наступного.

Перш за все, існують випадки, коли особа не має обов’язку сплачувати аліменти, але суд у наказному провадженні ці обставини не зможе встановити в силу особливостей наказного провадження. Під час розгляду судом заяви про видачу наказу суд не викликає сторін, не проводить судове засідання, не витребовує нові докази, а розглядає справу за поданими заявником документами і покладається виключно на них. Тому суду можуть бути не відомі обставини, які звільняють особу від сплати аліментів, а недобросовісний заявник скористається цим і суд видасть наказ про стягнення аліментів.

Так, особа не має обов’язку сплачувати аліменти, якщо:

1)      право на аліменти припинилось в силу передачі одним із батьків нерухомого майна у власність дитини, про що було укладено договір, посвідчений нотаріально (ст. 190 СК);

2)      батьки звільнені судом від обов’язку сплачувати аліменти, так як дитина має самостійний дохід, який перевищує заробіток батьків і він є достатнім для розвитку дитини (ст. 188 СК);

3)      батьки не мають можливості сплачувати аліменти повнолітнім сину, дочці під час їх навчання  (ст.ст. 198, 199 СК України).

 Також, згідно із ст. 182 СК України (з урахуванням внесених до неї змін) при визначенні розміру аліментів суд повинен врахувати ряд обставин. Однак, в силу особливостей наказного провадження та характеру обставин, які необхідно встановити, суд виконати вимоги Закону у наказному провадженні не зможе.  

Так, згідно із ст. 182 СК України суду необхідно встановити: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3¹) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3²) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.  

Вбачається проблематичним встановлення всіх обставин у наказному провадженні без виклику сторін та без отримання пояснень від майбутнього платника аліментів. Але ці вимоги закону є імперативними і суд зобов’язаний врахувати їх при визначенні розміру аліментів, надати можливість платнику аліментів довести джерело походження коштів на придбання цінного майна, встановити оціночні обставини про необхідність і достатність суми коштів для гармонійного розвитку саме цієї дитини, інакше судове рішення буде суперечити закону.

 Ще однією новелою є те, що боржник не вправі оскаржити судові накази про стягнення аліментів, а стягувач не мав такого права і до внесення змін до законодавства, що робить таке провадження фатальним.

За правилами ЦПК наказне провадження має спрощену форму, так як передбачає право боржника подати заяву про скасування судового наказу до суду першої інстанції, який видав судовий наказ, із наведенням мотивів і доказів не згоди із цим судовим актом. Якщо ж суд першої інстанції відмовляє у задоволенні скарги боржника, то останній має право подати апеляційну, а потім і касаційну скаргу на ухвалу суду першої/апеляційної інстанції, прийняту за результатами розгляду скарги боржника (ст.ст. 106, п.1 ч.1 ст. 293, п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК).

Законодавець вніс зміни до описаної вище процедури і прямо заборонив боржнику подавати скаргу до місцевого суду на виданий судом наказ про стягнення аліментів і не передбачив право боржника оскаржити судовий наказ у апеляційному порядку (ч. 1 ст. 105 ЦПК). Оскарження виданого судового наказу заявником ЦПК не передбачено (ні до місцевого суду, ні в апеляційному порядку). Заявнику надано право апеляційного оскарження ухвали суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК), що не є тотожним оскарженню виданого наказу чи відмови у видачі наказу.

Судовий наказ може бути переглянутий за нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК), що може бути дієвим способом переглянути та скасувати незаконний судовий акт. Слід відмітити, що підстави для перегляду судового рішення (наказу суду) за нововиявленими обставинами обмежені і законом встановлено короткі строки, протягом яких заявник або боржник можуть подати заяву про перегляд наказу суду у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Позбавлення особи права оскаржити судове рішення (наказ суду), ухваленого без участі особи, є грубим порушенням конституційних права цієї особи, зокрема, на правову допомогу, на апеляційний перегляд судового рішення, права на справедливий суд (ст.ст. 59, 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Адже, боржник дізнається про ухвалення відносно нього судового наказу, лише отримавши його поштою і не зможе ні заперечити проти нього, ні оскаржити його. Це дає величезне підґрунтя для зловживань з боку заявників та суду.

При цьому, боржнику законодавцем надано право звернутись до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, які були з нього стягнуті наказом суду. Але платнику аліментів надано право подати позов про зменшення лише щодо того розміру аліментів, який було визначено судом у відсотковому співвідношенні до його заробітку (доходу) (ч. 7 ст. 105 ЦПК). Право на подачу позову про зменшення розміру аліментів у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів у фіксованому розмірі (50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) у ч. 7 ст. 105 ЦПК не передбачено, що дає підстави припустити, що такий розмір є абсолютним і перегляду не підлягає.

З цього приводу зазначу наступне.

Наказ суду набирає чинності через 13 днів після дати його отримання боржником (повернення не врученим боржнику поштою – ст.ст. 105, 106 ЦПК), а рішення суду за позовом про зменшення розміру аліментів – через 10 днів з дати його проголошення/отримання стороною, яка не була присутня у судовому засіданні, якщо воно не було оскаржене і скасоване/змінене апеляційним судом. Суд видає наказ про стягнення аліментів з дати подачі заявником заяви про видачу наказу (ст. 191 СК), а прийняте судом рішення про зменшення розміру аліментів за позовом платника, у разі доведення ним наявності для цього законних підстав, може вступити в силу через роки після розгляду справи судом та перегляду судового рішення вищими судовими інстанціями. Тому можливі випадки, коли платник аліментів буде сплачувати непомірні аліменти і зможе зменшити їх розмір із встановлених законом підстав через значний проміжок часу, що зумовить виникнення заборгованості та/або погіршення майнового стану добросовісного платника.

       Крім того, ч. 7 ст. 105 ЦПК не узгоджується із ст. 192 СК України, якою платнику аліментів або отримувачу аліментів обґрунтовано надано право звернутись з позовом про зменшення/збільшення розміру аліментів, визначеного за рішенням суду або домовленістю між батьками, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Це життя і у людини може не бути можливості сплачувати аліменти на дитину у при судженому розмірі з об’єктивних причин.

     Тому слід зробити висновок про те, що стягувач і платник аліментів можуть керуватись нормами матеріального права і подати позов про зміну розміру аліментів, визначеного у фіксованій сумі, за наявності до того підстав, не зважаючи на положення процесуального закону.

 Позовне провадження

Вважаю, що позовне провадження має бути основним видом провадження у спорах про стягнення аліментів з огляду на наведені вище аргументи та положення законодавства України.

Встановлені наступні підстави для подачі позову у справах про стягнення аліментів:

1)                      коли не можливо подати заяву про видачу судового наказу або судом відмовлено у прийнятті чи задоволенні заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 101, п. 2 ч. 8 ст.105-1, ч. 3 ст. 118 ЦПК).

2)                      у разі необхідності стягувачу змінити раніше обраний ним спосіб стягнення аліментів: із відсотків від заробітку платника аліментів на тверду суму і навпаки (ч. 3 ст. 181 СК);

3)                      якщо аліменти стягуються на утримання повнолітнього сина, дочки чи самими цими особами (ч. 3 ст. 199 СК);

         4)                      у разі, якщо стягувач аліментів доводить витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (п. 3² ч.1 ст. 182 СК, з якої вбачається спір про право, оскільки платнику аліментів надано право довести джерело походження коштів);

       5)                 за позовом будь-якого із батьків про визначення розміру аліментів на інших дітей після досягнення повноліття найстаршою дитиною (ч.3 ст. 183 СК);

6)                      за позовом платника аліментів про зменшення розміру аліментів або про внесення частини коштів на особистий рахунок дитини у відділенні Ощадбанку у разі нецільового витрачання аліментів (ч. 2 ст. 186 СК);

7)                       позов про стягнення аліментів, якщо дитина перестала отримувати дохід, достатній для її гармонійного розвитку, або її дохід зменшився і більше не забезпечує цього (ч. 2 ст. 188 СК);

         8)                   позов платника або отримувача аліментів про зменшення/збільшення розміру аліментів, визначеного за рішенням суду або домовленістю між батьками, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших передбачених СК випадках (ст. 192 СК);

9)                      існує спір про визначення розміру заборгованості за аліментами (ч. 3 ст. 195 СК);

     10)        позов платника аліментів про повне або часткове звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 СК).

11)                  позов про стягнення додаткових витрат на дитину, які не є аліментами (ст. 185, ч. 4 ст. 196 СК).

Важливим є те, що позивач має право заявити позов про стягнення аліментів лише після відмови судом у видачі наказу чи відмови у задоволенні заяви про видачу наказу, якщо така категорія справ може бути вирішена у наказному провадженні (ч. 3 ст. 118 ЦПК України).

Також позивачам треба врахувати нововведення законодавця про те, що аліменти є власністю дитини (ч. 1 ст. 179 СК). Якщо слідувати логіці законодавця, то позов про стягнення аліментів (точно як і заява про видачу судового наказу на стягнення аліментів чи договір про визначення строків і розмірів сплати аліментів або договір про отримання нерухомості в рахунок виконання обов’язку сплатити аліменти) необхідно подавати/укладати самій дитині після досягнення нею 14 років або ж її законним представником, який діє від імені дитини (ст. 32 ЦК, ч. 3 ст.179 СК, ст. 29 ЦПК). Разом з тим, із конструкцій статей СК, які регулюють порядок стягнення аліментів, вбачається те, що позов про стягнення аліментів, заява про видачу судового наказу подаються, а договори щодо аліментів укладаються тим із батьків дитини, з ким вона проживає. Тому внесені законодавцем зміни є не системними.

Позивачам необхідно також пам’ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав дитини. Зменшення розміру позовних вимог або відмова від позову про стягнення аліментів по своїй суті є відмовою від майнових прав дитини і у зв’язку з цим у суду існують підстави не приймати такі процесуальні дії позивача без згоди органу опіки і піклування.

Таким чином, після 08 липня 2017 року звернення до суду для стягнення аліментів можливе не лише у позовному провадженні, але і у наказному провадженні. Законодавцем збільшено розмір аліментів, стягувачу надано право самостійно визначити спосіб стягнення аліментів та у подальшому ініціювати його зміну. Права платника аліментів звужені, що дає підґрунтя для зловживання правами. Останнє слово залишається за судами, які повинні будуть виробити єдину практику застосування нових норм законодавства.